 |
|
|
Продовження:
Ваша думка відома багатьом, і все-ж таки: хто стоїть за цією справою, хто (або які політичні сили) безпосередньо керують усуненням Павла Чучки з політичної арени і з місця сільського голови Баранинців?
Оскарження рішення суду має свої межі, це два тижні по виголошенню вироку, з п’ятнадцятого до тридцятого числа – маю ще чотири дні. Адвокат зараз готує оскарження. Слабі сторони цього вироку (який, до речі, на двадцяти восьми сторінках ледве вмістився, його п’ятдесят хвилин зачитував суддя скороговіркою у суді). Вирок довгий, описова частина його неможливо розтягнута ньому більше промахів ніж ударних аргументів. Якщо у апеляції (а там буде три судді, а не один) буде достатньо часу і бажання розбиратися з цим, то, думаю, ми могли б навіть спокійно замахнутися і на виправдальний вирок, але цього в історії закарпатського судочинства ще не було, тому будемо скромніші, будемо вимагати повернути справу на дослідження. Дамо ще один шанс Ледидові і його політичній силі обдумати, що вони роблять, тому що (ви уже, мабуть, десь і читали) в «Дзеркалі тижня» була одна гарна фраза: Ледида виграв битву в одному селі, але програє війну в цілому, перед виборами. Якщо вони цей момент осмислять, дадуть трошки заднього ходу – я думаю, все стане на місця, як раніше. А як ні то – буде, звичайно ураження в правах, два роки без права займати посади, за чим я особливо й не плачуся, тому що до п’ятидесяти років я теж не займав ніякі посади і цим дуже не переймався.
Все-ж таки, якщо рішення апеляційного суду буде прийнято не на Вашу користь і Ви не зможете брати участь у виборчих перегонах, з ким з кандидатів на мера Ви б змогли працювати і підтримали б, а з ким – категорично ні?
Приберемо перше. Я втратив право виставляти свою кандидатуру через цей вирок. Друге – із кандидатів у мери, яких я можу зараз «вичислити», що вони можуть зайняти цю посаду, поки що впевнений у трьох. Це Жолтані, Ратушняк і Погорєлов. Рік тому Бобков заявив, що він іде в мери, що може Мясковська іде в мери, багато є кандидатур, серед них технічних більше ніж основних граючих фігур, чув уже і про Приходька. Я б сказав так: я сьогодні буду підтримувати нову кандидатуру, нову. Тому що повторення в Ужгороді вже були і нічого доброго, нового Ужгороду не принесли. Потрібні нові фігури, потрібно вигрібати із цього сто двадцятитисячного міста, де молоді, яка пройшла університет стаціонарно, молоді, яка знає по декілька мов, яка бачила світ, їздить, треба витягати те, яке щиро вірить, що буде у цьому місті довго жити і бажати якихось змін, бо ті, що були вже мали шанс і невдало, і повторні шанси – ніяких змін. Вдруге, втретє входити в ту саму річку… Люди, які були на високих посадах, вони вже мали шанс заявити про себе, тому буду шукати нових, молодих. Звичайно, буду придивлятись. Наприклад, цікаве обличчя Жолтані, але – не знаєш, чим він дихає, тож варто було б з ним провести пару сильних конференцій, щоб він десь на чомусь піймався, щоб його розкрутити, а просто вибирати по лозунгах – це все одно, що читати Плейбой і закохуватись в красунь, а потім думати, що ти їх зустрінеш у житті. Тому завдяки пресі, вам, будемо формувати собі думку. Якщо ви будете щупати - перещупувати всіх підряд, і питатись, що вони один про другого думають, то ми вийдемо на якийсь модельний ряд чи модульний ряд, в якому неважко буде розгледіти переможця. Але одне скажу: це вже третій раз після 2002 року (тоді це мені прийшло в голову): вибори, магання – це не є боротьба на рингу, коли сильніший на очах у всіх, в чесному бою «чмирить», той, слабший, падає і він стає переможцем. Фактично сьогодні виборчий процес (якщо про меру ми говоримо)починається до дня виборів, триває в день виборів, тут бюлетені вступають) і після виборів триватимуть довгі судові розбори. В сукупності із цими моментами на кінці виходить переможець. Іншими словами – одинаки вже не відіграють таку важливу роль, у них лише біографія повинна бути чиста, а все інше уже робить за них машина, у великій мірі – державна машина. І на сьогоднішній день дуже важливо убезпечитися до самого верху, до Києва, гарантією, що тебе, як кандидата на мера Ужгорода пропустять. І не стільки на рівні Ужгорода, як обласного центру – пропустять, і не знесуть у територіальні комісії, що там «вибув… вибув… вибув…», або не знімуть тебе судом за скаргою твоїх технічних конкурентів наступного дня. Ну, а таким вертикальними «ліфтами», які можуть піднімати і опускати кандидатів на сьогоднішній день є «граючі» фракції народних депутатів у Верховній Раді. Це Литвин, з яким зараз Ратушняк готується чи уже знову домовився, це регіони, зрозуміло, які не мають свого кандидата в Ужгороді (хоча могли б мати) – це парадокс! Але з іншого боку це говорить про те, який там у них кадровий підбір. Нема людини, вирощеної ними, на кандидатуру голови міста – обласного центру. БЮТ збирається з силами. Другий парадокс – приблизно така сама картина, як у «Партії Регіонів», - нема кандидатур, дуже дивно. Але воно так. І тому кажу: нового, гарного, свіжого і хоча б з натяком на те, що це командний гравець, що він не відштовхує, а притягує до себе людей, за ним не тягнуться десятки зрад і перебіжчиків – таких людей можна було б пошукати. Є такі серед медиків, серед університетських працівників, серед інженерів-практиків, можна було б знайти. Господарників багато в місті є. І дуже небезпечно заглядати у цю нішу підприємців, тому що ми знаємо, що наші успішні підприємці в основному під «кришею» адміністративного прикриття. Капітал, як правило, тіньовий. Це дуже небезпечно, оманливо, але все одно – треба шукати нових.
У Вашій справі раз за разом виникали якісь юридичні колізії, конфлікти інтересів. Якщо коротко, для наших читачів: Ваша відмова прередати печатку обґрунтована юридично, чи це громадянський акт непокори свідомої особистості?
Тут два головних моменти. Перший момент. Це ще не все, коли вас оберуть. Вас потім повинні змусити скласти присягу. Так от, держслужбовці складають присягу, що вони будуть служити державі чесно. А посадові особи при місцевому самоврядуванні, як сільський голова, якого обирають, складає присягу, що він зобов’язується чесно служити громаді в першу чергу – якщо ви глянете в текст - потім державі. Тобто, коли я присягнув громаді, яка мене обрала і від неї я одержав владу, я маю служити їй. Якби я був призначенець, спущений «парашутист» із районної адміністрації або по рознарядці з обласної, то я маю служити тому, кому я завдячую цією владою. У цій ситуації атрибутом влади, яку я одержав від виборців є ключі від кабінету, печатка, будинок, посада, візитка, кабінет – оці всі речі. І віддати це все шляхом рішення суду, який старався на зборах, які ніхто не зареєстрував – відбулися збори у барвінківській початковій школі шостого вересня 2007 року. Було написано на тих зборах у протоколі, що ми, депутати барвінківської сільської ради (п’ятнадцять прізвищ) тут зібралися і вирішили, що Чучка не голова, бо він бездіяльний, секретарем ми обираємо таку-то, вона буде виконувати обов’язки голови, це закинули до суду і суд їм це схвалив. І вони на основі цього створили комісію, яка почала вимагати повернути ці атрибути влади. Це закинуто було до суду і суддя, який часто приймав рішення не на нашу користь – там є декілька таких – схвалив. Ми, зрозуміло, в одному серйозному судовому засіданні «похоронили» цю всю процедуру. Основним аргументом була письмова довідка виступу Лукші Олега, регіонального директора асоціації міст України, який і розклав у суді всю процедуру (це його робота) – що можна, що не можна, і наскільки це все неправомірно з самого початку до кінця. Але рішення суду у нас формально має виконуватись, якщо ти його не виконуєш – тебе чекає кримінальна відповідальність. Знаючи, куди котиться камінь і де буде по його траєкторії кінець, я під час сесії створив велику комісію, комісію передачі всіх атрибутів влади від мене, як сільського голови – до секретаря, включаючи печатку. Причина – формальна. Вона зрозуміла: у мене чотири села, плюс в район треба їздити, потік людей, робота з печаткою за столом – це мій обов’язок, виконувати його щодня означає – не можна рухатись, а виконавчого комітету не дали створити, тому що спочатку нас було менше в залі а опонентів було більше. Потім, протягом двох років ми повідкликали тих, хто не ходив на сесії і обрали нових з труднощами, зараз більшість – п’ятнадцять чоловік з двадцяти одного підтримують мою позицію. Всі рішення сесії, які були сумнівні або напівсумнівні уже давно «прибиті», усталені, але за невиконання того рішення двохрічної давності я дістаю зараз умовний термін. Можна було б тягнути «волокіту» ще рік, тому що навіть суддя не міг пояснити виконавчій службі, яким чином можна виконати це рішення, якщо в ньому написано, що Чучка «має віддати», а в Чучки немає того, що від нього вимагається. Він дотепер це не пояснив. Ясно що ми «схитрували» – це в тому, що ми виявились швидшими, ніж вони, але за це треба відповідати. І тому коли владу взяв безпосередньо Олександр Олександрович, почав уже не просити а зверху погрожувати, і гриміти і трусити, то аби позбутись ось цього пресу легше скинути Чучку – «лиш відстань від нас, щоб можна було спокійно ходити на роботу». Практично я не є злочинець. Злочинець – це той, хто чинить зло. Я добродій, так вважаю, а не чиню зло. Але у зв’язку з тим, що я порушив основний закон тоталітарної держави, а він (якщо перефразувати приказку «з вовками жити – по вовчі вити») звучить так: « з владою жити – владі служити». Не будеш владі служити – будуть тебе з’їдати, вичавлювати. Що і відбулося. Практично це наївно і романтично іти тим шляхом, яким я іду: «якщо мене обрали знизу, то мені потрібно розширити горизонти для життя цього «низу» У селі можна реально зробити щось, якщо ви контролюєте владу в районі. Якщо хочете зробити якісь «круті» зсуви в районі, то потрібно брати владу в області , тоді не будуть тебе смикати в твоїх планах в районі. Якщо хочеш щось зробити в області – то бери владу в Києві, або хоча б в секретаріат президента очоль – Балога показав, як це робиться. Тому в окремо взятому селі можна побудувати лише утопічний соціалізм, як Сен-Сімон, Оуен і Фур’є. От я його й пробував будувати, і воно йшло-йшло, поки я не нарвався на небажання, щоб воно тут стирчало і дратувало своєю нестандартністю, нетиповістю тих, хто в селах, де «спокій, тиша і благодать» і обрані голови переходять на бік влади і служать владі, а не служать тим, хто їм цю владу дав знизу.
P.S. Отже, Павло Чучка не втрачає надії відновити справедливість. Не втрачають її і всі жителі, які завдячують цій людині за порядок в селах Ужгородщини. «Якщо вони (Ледида та його команда) цей момент осмислять, дадуть трошки заднього ходу – я думаю, все стане на місця, як раніше» - каже Павло Павлович. Що ж, будемо сподіватись, що оптимізм не підведе нашого закарпатського діяча.
|
|